Уявіть, що ви безсмертні. Просто уявіть. І при цьому володієте всемогутністю. Ви можете створювати світи. Спостерігати за ними. Керувати ними. Руйнувати їх. Це повинно бути кумедним, але рано чи пізно набридне. Вивчати природу навколишньої вас дійсності вам нецікаво - на додаток до всього ви ще й всезнаючий. Ви страждаєте від нудьги. Ваша вічність стає все більш прісною. Безсмертя, всемогутність і всезнання вже в тягар.
І що ж ви робите? Ви створюєте новий світ. Ні, цілий всесвіт. Задаєте вихідні умови, налаштовуєте параметри. І самі вступаєте в гру.
Ваш персонаж - випадковий, має мінімум знань про ту реальність в яку поміщений, і наділений мінімумом фізичних умінь. Пам'ять про вас нинішнього стерта абсолютно - це необхідно для повного занурення. Ігровий процес кінцевий - ну хоча б тут, хоча б на деякий час, ви можете відчути красу смертності, невідання і безпорадності, відчути всю повноту смаку буття.
Основна мета відсутня, адже досягнувши її ви б вийшли з гри. І тому весь сенс зводиться до пошуку відсутньої мети.
Нарешті ви майже щасливі. Насолоджуєтеся відмінною графікою, непередбачуваністю сюжету і процесом пошуку сенсу. І лише скороминуща туга за чимось давно втраченим або забутим змушує вас іноді задумливо піднімати голову до неба.
Комментариев нет:
Отправить комментарий