Як живемо? Куди йдемо? А хто ж його знає, панове… Ніхто не знає певно в нашій Державі, бо якщо скласти усе до купи, що бачать очі, що чують вуха… виходить що нікуди ми не йдемо – бо усілякі рухи : в поітиці, соціальному житті, економіці…- лишень тупцювання на місці, а його те «місце» дорече, у нас помалу забирають. Й Врешті – ми, пересічні українці, працьовиті та творчі, чесні та добрі люди, -лишимося зовсім без нічого. Лишимося, якщо не почнемо динамічно та головне –дійсно патріотично захищати свої права й землю свою від наруги та свій народ від зневаги , коли не об’єднаємо принижених та зневажених. Оточення наше політичне, владне… А що таке оточення? Чи можна розділяти його на ворогів чи друзів? Нема ані друзів, ані ворогів у політиці .. Є лишень у політиці тимчасові сотворці Державної історії чи її руйнівники. І добре, що є сотворці. Бо якби їх не було –воювали би ми до останньої краплини й гинули би народи як ті скіфи чи трипільці. Але й зараз ми за крок від великого знищення. Нині існує у нашій державі не політика – політичне кумівство. І це жахливо. Бо воно не патріотичне, а зіпсоване, базарне, бо воно не думає в більшості своїй за народ й розвиток Держави «Україна». Майже усе наше чиновництво та державництво хапає що вільно лежить… А лежить вже не так і багато, тож беруть усе… Здебільше те, що під ногами у народу українського – земля, її надра. Яка бійня за це сьогодні триває! Аж гай гуде… У тій же Рівненські області… гудуть ще й досі бурштинові Золоті містечка…Золоті села…Там місцевих людей чавлять під собою всеукраїнські олігархо-куми. Ділять те, що територіальній громаді належить та народу України – ділять як риночок, сегментами ліси, доли… Отакій от патріотизм дивний. Кажете не можна там все заспокоїти? Можно. Дайте воїнам це зробити, а не найнятим охоронцям, не продажнім копам…
1,5 тонни в сутки бурштину –вивозять лише з одної точки… Мабуть Україні допомагають? Мабуть…а скільки лісу йде у продаж!!!!
От так і думаєш…
Гине Україна чи відроджується сьогодні? Оце вже питання, та в якого селянина не спитаєш – скаржаться: школи закривають, медичні заклади… дітей досі не пустили у школу, бо вона за 40 кілометрів, а воні ж –малі. (село в Сумській області)… та й у Дніпропетровській не все «окей»… Чи може я неправа? Бо спершу потрібно в селах доріг зробити, а вже потім школи зводити до одної що за кілометри чекає …А ще – зими не було… а як замете? Цікаво. Як доїде дитинка до школи? Як дістанеться лікарні бабуся?
Одна бабця мені сказала недавно в селі Царичанського району « оце фермерів наших отут виживати стали…б’ють на смерть…проломали одному голову, а ще – хату підпалили…» , додала з тяжкістю в голосі: - Певно землю без людей дешевше продати тим же Китайцям…»
Не знаю, чи права вона чи ні…наче до Китаю –далко.. але ж і справді … китайці – розумні та хитрі люди… та й не вони одні. Одначе, земля – то народне , за що ж б’ються сьогодні наші хлопці ? Чи не за землю Українську?, чи не за наші: степи, яри, річки, озерця, мамині очі, не заплакані, дівочі щасливі очі… за майбутнє синів, доньок…Але нічого цього нині немає. Нічого. Як живемо? Куди йдемо? Не знаю. Вертаємо в 1919 рік.
А і що - 1932?
Комментариев нет:
Отправить комментарий